Хочу рости і більше заробляти, хочу бути одним із лідерів галузі та думок, хочу підкорювати нові вершини, але…
…не хочу збільшувати штат агентів навіть удвічі (мовляв, більше людей = більше проблем, їм потрібно спершу дати ліди, а я ці ледве «виводжу»);
…не хочу агенцію на 100 осіб;
…не хочу вчити своїх агентів, бо стануть надто розумні й залишать мене;
…не хочу опановувати професію керівника, не хочу шукати КВП та делегувати йому частину своєї влади та повноважень;
…не хочу мережу своїх агентств;
…не хочу відкривати філії в інших містах, хочу сидіти й далі в улюбленому провінційному містечку;
…не хочу вчитися керувати як треба для досягнення своїх цілей, хочу щоб агенти самі здогадувалися про мої очікування і виконували їх;
…не хочу займатися агентством і агентами, хочу й надалі робити свої угоди, бігаючи весь «у милі», але мріяти підкорити велике місто і стати там агентством #1…
Дедалі частіше я чую це до і під час перших коуч-сесій, читаю в коментарях колег (поміж рядків), чую в приватних бесідах.⠀
Не знаю якими словами можна м’яко назвати всі ці «хотілки» і «нехотілки». Може це управлінська шизофренія, може фрустрація, може самосаботаж, може небажання вибиратися із затишного болотця своєї «зони комфорту» (яке я одразу впізнаю по словам «ну в принципі, мене це влаштовує поки що, а далі побачимо»)…
Але знаю точно: «хочу й не хочу» — це дитяча, інфантильна мова мотивації до дій або бездіяльності. Це так звана «польова» поведінка, імпульсивна, а не вольова.
У дорослої, зрілої людини інша мова мотивів: «треба, роблю, так сам вирішив, роблю що повинен, хай буде що буде»⠀
Ще я точно знаю, що це лікується😉